Missionary Group in Ukraine Buying New Housing

(A letter from Anna and her group in Ukrainian below, )

With a heavy heart I am organizing a fundraiser for a missionary Anna and 17 kids and preteens who are currently in Donetska oblast. Prior to the Russian-Ukraine war that began on February 24th, 2022, the small poverty-stricken village Kyrdymovka (located 15 km away from warfare) was already heavily affected by Russian invasion and considered a warzone. This oblast is neighboring Russia has already suffered many consequences of war. Many homes were destroyed, and more than one person suffered. The consequences of war: drugs, alcohol, family problems, sin, death and hopelessness were already very prevalent in this village. Anna came to serve this village and soon, a first small church was organized. Missionaries started their work with kids and teens, where every evening they would gather together for fellowship and Bible study. During one of their Evangelical trips to the Carpathian Mountains, 12 preteens gave their lives to Christ. It was very apparent that God was doing His work in the hearts of those people in that village. That is, until the war started. Anna decided to stay with the kids and teens she was serving instead of going back home. Together, they fled the village into a neighboring city that seemed safer to them. They could not leave further away from Russia as there was no opportunity to do so. We want to help support Anna the kids that are with her by providing financial support.

2023 UPDATE:

After fleeing the war-stricken area, Anna and the kids have found safety in a different part of Ukraine. As more and more cities are getting destroyed by bombings, people are migrating northwest away from the warzones. However, with the influx of people, housing is becoming a problem. Anna and her missionary group all live in one house, and currently accept families that need shelter. For example, when one mother with three kids showed up in their town with no place to go, without hesitation, Anna accepted another family into their home. They proceeded to clean up the kids and gave them an opportunity to attend school. Currently, there are 19 families, totaling more than 40 people, living in one house, and it is becoming crowded. Fortunately, there are multiple homes nearby that are for sale, each building costing $65,000. With the desire to provide housing and support, Anna and her group want to purchase a few of those buildings to expand their ministry even further. Everyone who passes through their home gets an opportunity to hear the Word of God, as well as participate in baking and delivering bread to struggling families. We are gathering money to help Anna and her ministry purchase those homes. Thank you and may God bless you abundantly!

 

 

Дорогі друзі!

Ми - біженці. Нас дев’ятнадцять сімей.

Коли почалася війна, була надія, що все швидко закінчиться. Ну не вірилося нам щодо кінця нашого мирного життя в нашому краї! Але, коли почали рватися снаряди, прилітати гради, коли ми боялися відійти від підвалу хоч на 100 м, зрозуміли – минулого життя вже не буде. Часу на збори було обмаль, зібрали в сумки потрібне на перший час, і у кінці березня ми змушені були виїхати з рідного села Курдюмівка Торецької громади Бахмутського району, що в Донецькій області.

У нас був важкий час. Ми навіть не знали куди нам їхати. Це було сумно і моторошно. Люди, які взагалі зрідка куди виїжджали, тікали подалі від війни. Однозначно, Україну ми не збиралися покидати. Тільки жити в нашій країні.

Дякувати Богові, на нашому шляху зустрілася дівчина, місіонерка, мешканка Рівного, яка вже півроку жила в нашому селищі. Завдяки цій дівчині ми дізналися про євангелістів, почали читати Біблію, повірили , що порятунок людини можливий лише через віру в Ісуса Христа. Дівчина запропонувала нам поїхати до її рідного міста. Вибору не було, боялися їхати навмання. Але жодного разу ми не пожалкували, що приїхали в Рівненську область. Віруючі нам допомагали продуктами, одягом, ліками. Але ми на надіялися, що ще місяць або три, і війна закінчиться.

На даний час від нашого села та наших домівок нічого не залишилося. Бахмут і досі знаходиться під інтенсивним вогнем російської армії. Якщо раніше в нас жила надія, і ми повернемося хоча б до Бахмуту, то зараз ми розуміємо, що все рідне, знайоме з дитинства знищено. Дуже важко усвідомлювати, що у нас нічого не залишилося: ні будинків, ні речей, у деяких навіть документи залишилися там, де була наша домівка. Одне радує нас, що діти з нами. Але як хочеться, щоб був свій будинок, де вони би підростали, навчалися.

Зараз ми знімаємо один на всіх будинок в місті Рівне, щоб бути разом. Намагаємося допомагати один одному, адже приходять і хвороби, і матеріальні труднощі, і психологічно дуже-дуже важко усвідомлювати, що ти особа без постійного місця проживання, як перекотиполе. За рік нашого проживання в місті Рівне ми зрозуміли, що нам звідси не хочеться вже нікуди їхати. Треба якось облаштовуватися тут. Але для цього потрібне житло, якого ми самі не зможемо придбати.